← Усі статті
Аналітика5 квітня 2026 р. 14 хв читання

Ризик-орієнтований підхід: як оцінити ризик клієнта на практиці

Що вимагає стаття 7 Закону № 361-IX, Критерії ризиків Мінфіну № 465 і положення регуляторів: за якими критеріями оцінювати клієнта, коли високий ризик обов'язковий, коли переглядати рівень, як зафіксувати обґрунтування і що робити з клієнтом високого ризику.

Слово «ризик» у фінансовому моніторингу часто асоціюється з таблицею на кілька сторінок, яку раз заповнили і забули. Насправді оцінка ризику — це рішення, яке ми ухвалюємо щодо кожного клієнта і від якого залежить обсяг усієї подальшої роботи з ним. Нижче — що про це кажуть стаття 7 Закону № 361-IX, Критерії ризиків, затверджені наказом Мінфіну № 465 (далі — Критерії), і положення наших регуляторів: Положення № 282 Мінфіну (бухгалтери, аудитори, податкові консультанти, ріелтори) і Положення № 3201/5 Мін'юсту (нотаріуси, адвокати, суб'єкти, що надають юридичні послуги).

Що встановлює закон, а що вирішуємо ми

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний застосовувати ризик-орієнтований підхід з урахуванням критеріїв ризику, пов'язаних з клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він передає (отримує) активи, видом послуг, що клієнт отримує, і способом надання послуг. Підхід має бути пропорційним характеру та масштабу нашої діяльності (ч. 1 ст. 7 Закону). Винятків для тих, хто працює одноособово, ця норма не містить.

Критерії ризиків суб'єкт визначає самостійно, але з урахуванням критеріїв, встановлених центральним органом виконавчої влади у сфері запобігання та протидії (ч. 3 ст. 7 Закону). Для нас це Критерії № 465: їх використовують у своїй діяльності, зокрема, спеціально визначені суб'єкти — адвокати, нотаріуси, суб'єкти, що надають юридичні послуги, аудитори, бухгалтери, податкові консультанти, ріелтори (крім осіб, які надають послуги в рамках трудових правовідносин) (п. 2 розд. I Критеріїв). Також треба враховувати типологічні дослідження Держфінмоніторингу, результати національної оцінки ризиків і рекомендації регулятора (ч. 4 ст. 7 Закону).

Порядок застосування підходу визначають наші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (ч. 2 ст. 7 Закону). Що саме в них має бути, Мін'юст перелічує прямо: порядок оцінки ризику, спосіб документування результатів оцінки і переоцінки, особливості моніторингу залежно від рівня ризику, періодичність перегляду рівня ризику (п. 15 розд. VII Положення № 3201/5). Розробляти внутрішні документи не зобов'язані спеціально визначені суб'єкти, які працюють одноособово, без утворення юридичної особи (ч. 1 ст. 8 Закону), — але обов'язок оцінювати ризик клієнта для них залишається.

Встановлено нормою

  • чотири групи критеріїв (ч. 1 ст. 7 Закону)
  • обов'язковий високий ризик для визначених клієнтів (ч. 5 ст. 7 Закону)
  • чотири рівні ризику (Положення № 282, № 3201/5)
  • оцінка до встановлення ділових відносин
  • документування результатів

Рішення суб'єкта

  • власні критерії з урахуванням Критеріїв № 465
  • вага кожного критерію
  • модель оцінки: бали, матриця чи опис
  • межі для оціночних понять («великі обсяги», «регулярність»)
  • додаткові випадки високого ризику

Два профілі: наш і клієнта

Оцінка ризику включає оцінку ризик-профілю суб'єкта — ризиків, притаманних нашій діяльності, — і ризик-профілю клієнта — ризику ділових відносин з ним, а також аналіз заходів, якими ми ці ризики знижуємо (п. 6 розд. I Критеріїв).

Власний ризик-профіль ми оцінюємо з урахуванням характеру і масштабу діяльності, її видів, видів клієнтів, географічного розташування (зокрема банку, у якому відкрито наш рахунок), каналів надання послуг і контрагентів (п. 7 розд. I Критеріїв; для суб'єктів Мін'юсту — п. 5 розд. VII Положення № 3201/5). Результати цієї оцінки враховуємо, коли розробляємо критерії для оцінки клієнтів (п. 14 розд. I Критеріїв).

Практичний сенс простий: бухгалтер, який веде облік десятку місцевих ФОП, і юрист, який супроводжує купівлю-продаж корпоративних прав за участю нерезидентів, мають різні ризик-профілі. Тому й критерії, і їхня вага у них не можуть бути однаковими.

Чотири групи критеріїв

Критерії № 465 розкладають ризик за тими самими групами, що й стаття 7 Закону. Повні переліки — в розділах II–IV Критеріїв; нижче — те, що найчастіше трапляється в нашій практиці.

  • Клієнт (розд. II Критеріїв) — ознаки, притаманні самому клієнту, його структурі власності, діяльності та кінцевому бенефіціарному власнику. Серед них: політично значуща особа (член її сім'ї, пов'язана особа), яка, наприклад, приховує особистість через юридичних осіб чи посередників або уникає пояснень щодо джерел активів; новостворений суб'єкт господарювання (менше ніж півроку з дати реєстрації); структура власності, що ускладнює визначення кінцевого бенефіціарного власника; статки, походження яких неможливо підтвердити офіційними документами; вимога надати послугу в надзвичайно стислі строки без розумних пояснень; пропозиція оплати, вищої за ринкову ціну послуги; небажання надавати інформацію чи документи (пп. 1, 5, 6, 20, 22, 26, 28).
  • Географія (розд. III Критеріїв) — держави, з якими пов'язані клієнт, його кінцевий бенефіціарний власник, основні контрагенти, джерела коштів чи фінансова установа клієнта (п. 2). Серед значень: держави, що здійснюють збройну агресію проти України; офшорні зони за переліком Кабінету Міністрів; непідконтрольні Україні та тимчасово окуповані території; держави з переліку високоризикових юрисдикцій FATF і з «сірого списку» FATF (п. 3).
  • Послуга (розд. IV Критеріїв) — рівень прозорості й складності послуги та потенційна сума коштів, яку клієнт може використати за її допомогою (п. 2). Наприклад: консультації зі створення юридичних осіб, що незаконно використовуються для приховування власника; невідповідність вартості в договорі ринковій; відсутність у договорі порядку розрахунків і розміру винагороди; послуга, для якої в нас немає досвіду чи кваліфікації (п. 4).
  • Спосіб (канал) надання послуги (розд. IV Критеріїв) — залучення агентів, які не є суб'єктами фінансового моніторингу, до ідентифікації клієнта; надання послуги через інтернет без особистого контакту; рішення, що обмежують нашу можливість повною мірою оцінити ризики (п. 3). До значень також належить робота через представника, який не контактує з нами напряму (п. 4).
Важливо. Частина критеріїв містить оціночні слова: «великі обсяги», «регулярність», «короткий період». Конкретні межі для них ми визначаємо самі у внутрішніх документах (п. 3 розд. I Критеріїв).

Коли високий ризик обов'язковий

Для деяких клієнтів закон не залишає місця для власної оцінки: ми зобов'язані встановити високий ризик ділових відносин (ч. 5 ст. 7 Закону). Це, зокрема, клієнти:

  • з місцем проживання (реєстрації) в державі, що не виконує або неналежно виконує рекомендації міжнародних організацій у сфері боротьби з відмиванням коштів, — за переліком, який оприлюднює Держфінмоніторинг;
  • включені до переліку осіб, пов'язаних з терористичною діяльністю або щодо яких застосовано міжнародні санкції, їхні представники, а також клієнти, якими такі особи володіють або є їхніми кінцевими бенефіціарними власниками;
  • іноземні публічні діячі, члени їхніх сімей і пов'язані з ними особи, а також клієнти, кінцевими бенефіціарними власниками яких є ці особи;
  • клієнти, до яких (до їхніх кінцевих бенефіціарних власників) застосовано санкції відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції»;
  • клієнти з місцем проживання (реєстрації) в державі з переліку офшорних зон Кабінету Міністрів;
  • юридичні особи, щодо яких з державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань виключено інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або внесено відмітку про визнання структури власності непрозорою;
  • громадяни і резиденти держави, що здійснює збройну агресію проти України, клієнти з такими кінцевими бенефіціарними власниками чи власниками, а також клієнти, джерело коштів яких походить з цієї держави.

Цей перелік — мінімум, а не вичерпний список: високий ризик встановлюється також в інших випадках, які ми визначили у внутрішніх документах (п. 18 розд. I Критеріїв).

Зверніть увагу: частина п'ята статті 7 називає саме іноземних публічних діячів. Для інших політично значущих осіб рівень ризику визначаємо за загальним правилом, але закон окремо вимагає, щоб він був обґрунтованим, а заходи — пропорційними; за необґрунтований рівень ризику і безпідставну відмову суб'єкт несе відповідальність (ч. 14 ст. 11 Закону). Окремий вид порушення з окремим штрафом передбачено п. 13-1 частини п'ятої статті 32 Закону — докладніше в статті «Штрафи для СПФМ».

Над високим є неприйнятно високий ризик. Його встановлюють, якщо ми не можемо виконати визначені законом обов'язки або мінімізувати ризики, пов'язані з клієнтом, чи маємо обґрунтовані підозри, що діяльність клієнта може бути фіктивною (ч. 6 ст. 7 Закону). Неприйнятно високий ризик — одна з підстав, за якої ми зобов'язані відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин або проведення фінансової операції (ч. 1 ст. 15 Закону).

Водночас положення Мінфіну застерігає від іншої крайності: ми маємо утримуватися від необґрунтованого де-рискінгу — відмови від клієнтів, щоб уникнути ризиків, а не управляти ними (п. 4 розд. III Положення № 282).

Модель і шкала: бали — наше рішення

Критерії вимагають, щоб у нас була модель оцінки ризиків: ми визначаємо вхідні дані, джерела інформації і шкалу для класифікації рівнів ризику (п. 17 розд. I Критеріїв), а за результатами оцінки встановлюємо рівень ризику з урахуванням наявних у клієнта критеріїв (п. 16). Критеріям треба визначити пріоритетність і вагу з огляду на можливі наслідки (п. 11 розд. I Критеріїв; для суб'єктів Мін'юсту — п. 10 розд. VII Положення № 3201/5, де прямо сказано, що вагомість кожного критерію суб'єкт оцінює незалежно, з огляду на власну практику і судження).

Шкала має чотири рівні: низький, середній, високий, неприйнятно високий (п. 6 розд. III Положення № 282; п. 13 розд. VII Положення № 3201/5).

А от бальної системи, формули чи конкретної матриці не встановлюють ні Закон, ні Критерії, ні положення регуляторів. Рахувати бали, зважувати групи критеріїв у відсотках чи описувати рішення словами — рішення суб'єкта. Головне, щоб модель була записана, однаково застосовувалася до всіх клієнтів і давала результат, який можна пояснити.

Для однотипних клієнтів можна скласти один груповий ризик-профіль за чітко визначеними у внутрішніх документах параметрами — наприклад, за однаковими видами послуг чи обсягом операцій. Тоді клієнту, що відповідає параметрам, присвоюють рівень ризику цього профілю, а відповідність параметрам надалі контролюють (п. 12 розд. I Критеріїв).

Коли переглядати рівень ризику

Уперше рівень ризику визначаємо і документуємо до встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин (абз. 2 п. 6 розд. III Положення № 282; п. 11 розд. VII Положення № 3201/5). Далі ризик-профіль клієнта підтримуємо в актуальному стані: переоцінюємо його під час актуалізації даних про клієнта або коли виявили нові притаманні діловим відносинам критерії ризику (пп. 2 п. 20 розд. I Критеріїв).

Строки актуалізації даних у регуляторів різні:

Мінфін, Положення № 282

  • високий ризик — не рідше 1 разу на рік
  • середній — не рідше 1 разу на 3 роки
  • інші випадки за відсутності підозр — не рідше 1 разу на 5 років
  • (п. 11 розд. VIII)

Мін'юст, Положення № 3201/5

  • високий ризик — не рідше одного разу на рік
  • середній — не рідше одного разу на два роки
  • інші випадки за відсутності підозр — не рідше одного разу на три роки
  • (п. 31 розд. VI)

Незалежно від строку дані актуалізуємо також у разі суттєвих змін у діяльності клієнта (зміна кінцевого бенефіціарного власника, керівника, місцезнаходження), закінчення строку дії чи втрати чинності його документів, встановлення належності до політично значущих осіб (п. 12 розд. VIII Положення № 282; п. 32 розд. VI Положення № 3201/5).

Для суб'єктів Мін'юсту є окремий строк: у разі виявлення нового критерію ризику ризик-профіль клієнта підтримують в актуальному стані не пізніше п'ятнадцятого дня місяця, наступного за місяцем виявлення (пп. 2 п. 18 розд. VII Положення № 3201/5). Положення Мінфіну передбачає інший тригер: якщо моніторинг виявив підозрілі операції, рівень ризику переоцінюють, а в разі присвоєння високого ризику вживають посилених заходів (п. 10 розд. VIII Положення № 282).

Переглядаємо і власний ризик-профіль: у разі зміни бізнес-моделі чи впровадження нових послуг, що істотно відрізняються від наявних (пп. 1 п. 20 розд. I Критеріїв). Мін'юст додає мінімальну періодичність — не рідше одного разу на рік (пп. 1 п. 18 розд. VII Положення № 3201/5). Мінфін вимагає не рідше 1 разу на рік, під час актуалізації ризик-профілю, переглядати достатність і ефективність заходів з управління ризиками (п. 12 розд. III Положення № 282).

Як зафіксувати обґрунтування

Закон вимагає документувати результати оцінки і переоцінки так, щоб ми могли продемонструвати своє розуміння ризиків, які становлять для нас клієнти (абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону; п. 22 розд. I Критеріїв). Мінфін іде далі: документувати треба не лише результат, а й прийняті рішення та їхню обґрунтованість (п. 3 розд. III Положення № 282). Зміна рівня ризику фіксується окремо (абз. 3 п. 6 розд. III), а результати переоцінки зберігаються разом з документами належної перевірки (п. 11 розд. III).

Суб'єкти, що підлягають нагляду Мінфіну, також ведуть в електронній формі перелік клієнтів з рівнями ризику, датами оцінки й переоцінки і датою виявлення належності до політично значущих осіб. На запит Мінфіну його треба надати не пізніше 3 робочого дня (п. 9 розд. III Положення № 282). У суб'єктів Мін'юсту результати оцінки (переоцінки) відображаються в анкеті (іншому документі) клієнта, за потреби — з датою встановлення чи зміни ризику (п. 16 розд. VII Положення № 3201/5).

З практики: обґрунтування корисно писати так, щоб його зрозуміла людина, яка не бачила клієнта. Достатньо кількох рядків:

  • дата оцінки і хто її провів;
  • які критерії ризику виявлено (з посиланням на пункт власних критеріїв) і які перевірено та не виявлено;
  • чи є підстави для обов'язкового високого ризику за частиною п'ятою статті 7 Закону;
  • встановлений рівень і чому саме він;
  • які заходи з цього випливають і коли наступний перегляд.

«Ризик низький» без пояснень — це результат, але не обґрунтування. На перевірці оцінюють саме обґрунтування.

Високий ризик: посилені заходи

Щодо клієнтів з високим ризиком ми зобов'язані здійснювати посилені заходи належної перевірки (ч. 1 ст. 12 Закону). Це заходи, пропорційні виявленим ризикам, зокрема збільшення частоти та обсягу моніторингу ділових відносин і збір додаткової інформації (п. 49 ч. 1 ст. 1 Закону). Мін'юст поширює обов'язок посилених заходів також на клієнтів — неприбуткові організації, зокрема благодійні та релігійні (п. 24 розд. VI Положення № 3201/5).

Положення № 282 наводить перелік заходів, з яких ми обираємо пропорційні виявленим ризикам (п. 4 розд. XIV). Серед тих, що реально доступні бухгалтеру, аудитору чи юристу:

  • пошук інформації про клієнта у відкритих джерелах і публічних реєстрах, зокрема негативної інформації та кримінальних проваджень щодо клієнта, його представників і кінцевого бенефіціарного власника;
  • з'ясування причин складної структури власності або реєстрації в певній юрисдикції;
  • з'ясування джерел статків і джерел коштів клієнта чи його кінцевого бенефіціарного власника;
  • детальніша інформація про мету та характер ділових відносин, особливо з нерезидентом;
  • частіша актуалізація даних про клієнта;
  • отримання підтверджувальних документів щодо окремих операцій до їх проведення;
  • дозвіл керівника на встановлення (підтримання) ділових відносин з клієнтом.
Важливо. Види заходів і обсяг додаткової інформації суб'єкт визначає самостійно, а проведення посилених заходів і прийняте рішення документує у справі клієнта (пп. 7, 10 розд. XIV Положення № 282). Для суб'єктів Мін'юсту приклади посилених заходів наведено в п. 24 розд. VI Положення № 3201/5.

Протилежний полюс — низький ризик. Щодо таких клієнтів ми маємо право застосовувати спрощені заходи належної перевірки, але спершу маємо пересвідчитися, що ризик справді низький (ч. 1, 2 ст. 13 Закону). Спрощені заходи не можна застосовувати за наявності підозр або якщо діловим відносинам притаманні критерії ризику; тоді ризик треба переоцінити (п. 7 розд. XIII Положення № 282).

Як вбудувати ознаки підозрілості з типологій у щоденну роботу, ми розібрали окремо — у статті «Від типології до практики». Перевірити, чи готова наша система до перевірки, можна в тесті готовності.

Резюме

Ризик-орієнтований підхід — не таблиця, а послідовність рішень: які критерії для нас важливі, який рівень ризику в клієнта, що ми з цим робимо і коли перевіримо знову. Закон і Критерії № 465 задають групи критеріїв, обов'язкові випадки високого ризику і вимогу документувати оцінку; Положення № 282 і № 3201/5 — шкалу, строки і порядок фіксації. Спосіб рахувати ризик ми обираємо самі, але маємо вміти його пояснити.

Як перевірити власні документи

Відмічайте виконане — позначки зберігаються лише у вашому браузері.

Наступна стаття · 10 з 11Штрафи для СПФМ: скільки коштує кожне порушення і як захиститися
Словник термінів у статті (5)
СПФМ — суб'єкт первинного фінансового моніторингу
Особа, на яку Закон покладає обов'язки з фінансового моніторингу: банки, інші фінансові установи, а також спеціально визначені суб'єкти — аудитори, бухгалтери, податкові консультанти, юристи, адвокати, посередники у сфері нерухомості та інші.
Держфінмоніторинг — Державна служба фінансового моніторингу України
Центральний орган виконавчої влади, який отримує від суб'єктів первинного фінансового моніторингу повідомлення про фінансові операції та веде їх облік; суб'єкти стають у нього на облік.
Належна перевірка
Сукупність заходів щодо клієнта: ідентифікація і верифікація, встановлення кінцевого бенефіціарного власника, мети і характеру ділових відносин, оцінка ризику, моніторинг ділових відносин і актуалізація даних.
Ділові відносини
Відносини між суб'єктом первинного фінансового моніторингу і клієнтом, пов'язані з наданням послуг, що виникають на підставі договору або іншим чином.
ФОП — фізична особа — підприємець
Фізична особа, зареєстрована для провадження підприємницької діяльності.

Джерела: Закон України № 361-IX (ред. від 23.10.2026): п. 49 ч. 1 ст. 1, ст. 7 (ч. 1–6), ч. 1 ст. 8, ч. 14 ст. 11, ч. 1 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1 ст. 15, п. 13-1 ч. 5 ст. 32; Критерії ризиків, затверджені наказом Мінфіну № 465 від 28.12.2022 (ред. від 23.10.2026): розд. I (пп. 2, 3, 6, 7, 11, 12, 14, 16–18, 20, 22), розд. II, III, IV; Положення, затверджене наказом Мінфіну № 282 від 07.06.2024: розд. III (пп. 3, 4, 6, 9, 11, 12), розд. VIII (пп. 10–12), розд. XIII (п. 7), розд. XIV (пп. 4, 7, 10); Положення, затверджене наказом Мін'юсту № 3201/5 від 10.09.2021: розд. VI (пп. 24, 31, 32), розд. VII (пп. 5, 10, 11, 13, 15, 16, 18). Тексти — zakon.rada.gov.ua.

Читайте також