← Усі новини
Регулятор2 квітня 2026 р. 11 хв читання

Країни з високим ризиком: що зобов'язані робити СПФМ, коли клієнт пов'язаний з такою юрисдикцією

Коли Закон № 361-IX вимагає встановити клієнту високий ризик через державу, з якою він пов'язаний, де шукати перелік таких держав, як працюють географічні критерії ризику з Критеріїв № 465 і що зберегти у справі клієнта.

Слова «країна з високим ризиком» часто звучать як ярлик: є держава в якомусь списку — клієнта краще не брати. Насправді Закон № 361-IX будує тут чітку послідовність: зв'язок клієнта з певною державою, обов'язковий високий ризик, посилені заходи належної перевірки, документування. Нижче — що саме передбачають норми для бухгалтерів, аудиторів, податкових консультантів, ріелторів, юристів, адвокатів і нотаріусів і що ми маємо зробити, коли клієнт пов'язаний з такою юрисдикцією.

Коли високий ризик обов'язковий

Закон зобов'язує нас застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи, зокрема, критерії ризику, пов'язані з географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів (ч. 1 ст. 7 Закону).

Для частини випадків оцінка не залишається на наш розсуд. Частина п'ята статті 7 Закону прямо вимагає встановити високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин), зокрема стосовно клієнтів:

  • місцем проживання (перебування, реєстрації) яких є держава (юрисдикція), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;
  • місцем проживання (перебування, реєстрації) яких є держава, віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;
  • пов'язаних з державою, що здійснює збройну агресію проти України, — про ці випадки окремо нижче.
Важливо. Перелік у частині п'ятій статті 7 Закону відкритий: він починається словом «зокрема». Географічний зв'язок, не названий у ньому, ми оцінюємо за власними критеріями ризику.

Хто формує перелік держав і де його шукати

Закон визначає три речі: перелік держав (юрисдикцій), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних організацій, формується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на основі висновків міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у цій сфері, і оприлюднюється на офіційному вебсайті спеціально уповноваженого органу (ч. 5 ст. 7 Закону). Сам порядок формування переліку тут не розбираємо: для щоденної роботи важливий його результат — оприлюднений перелік.

Звідси практичне правило: чинний перелік перевіряємо на офіційному вебсайті спеціально уповноваженого органу, на дату перевірки клієнта. Таблиці з навчальних матеріалів, листування колег чи старі роздруківки — не джерело: перелік може змінюватися, а відповідати за рівень ризику будемо ми.

Крім того, регулятори визначають і розробляють процедуру запобіжних заходів щодо таких держав, зокрема попередження суб'єктів нефінансового сектору про те, що операції з особами у відповідній державі можуть мати ризик відмивання коштів чи фінансування тероризму, та обмеження ділових відносин або фінансових операцій з такою державою чи особами в ній (ч. 9 ст. 18 Закону). Тому, крім переліку, стежимо за повідомленнями свого регулятора: Мінфіну або Мін'юсту.

Держава, що здійснює збройну агресію проти України

Для цієї держави частина п'ята статті 7 Закону окремо називає випадки, коли високий ризик обов'язковий. Це клієнти:

  • громадяни такої держави та/або особи, місцем постійного проживання (перебування, реєстрації) яких вона є (крім громадян, яким надано статус учасника бойових дій після 14 квітня 2014 року);
  • юридичні особи — резиденти такої держави;
  • клієнти, кінцеві бенефіціарні власники яких є громадянами такої держави або постійно проживають (перебувають, зареєстровані) в ній (з тим самим винятком для учасників бойових дій);
  • клієнти, засновником (учасником, акціонером) або власником яких прямо чи опосередковано, зокрема через інші юридичні особи чи трасти, є така держава;
  • клієнти, щодо яких за результатами перевірки джерела коштів ми встановили, що джерело коштів, пов'язаних з операцією, походить з такої держави;
  • клієнти, які передають (отримують) активи до (з) України через банки, інші фінансові установи чи небанківських надавачів платіжних послуг, що перебувають або зареєстровані в такій державі.

Тут важливий не лише сам клієнт: громадянство кінцевого бенефіціарного власника, структура власності, джерело коштів і банк клієнта так само можуть зробити ризик високим.

Важливо. Ще одна заборона стосується покладання на чужу перевірку: використовувати інформацію про ідентифікацію та верифікацію клієнта, отриману від третьої особи, утвореної й чинної за законодавством держави-агресора або держави (юрисдикції), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних організацій, не можна, крім використання в межах групи, що дотримується спільних для неї правил фінансового моніторингу (ч. 18 ст. 11 Закону).

Географічні критерії ризику: що враховуємо самі

Критерії ризику ми визначаємо самостійно, але з урахуванням критеріїв, встановлених Мінфіном (ч. 3 ст. 7 Закону). Це Критерії ризиків, затверджені наказом Мінфіну № 465, і вони прямо поширюються на спеціально визначених суб'єктів — і тих, кого наглядає Мінфін, і адвокатів, нотаріусів, юристів (п. 2 розд. I Критеріїв). На них посилаються обидва положення: Мінфіну (п. 5 розд. III Положення № 282) і Мін'юсту (п. 10 розд. VII Положення № 3201/5).

Розробляючи власні географічні критерії, ми враховуємо державу (територію) (п. 2 розд. III Критеріїв):

  • нашого місцезнаходження і географії надання наших послуг;
  • походження або розташування джерел статків чи джерел коштів, пов'язаних з операціями;
  • надання послуг;
  • реєстрації та/або місцезнаходження (проживання) клієнта;
  • реєстрації, місцезнаходження кінцевого бенефіціарного власника клієнта та/або основних контрагентів клієнта;
  • основної господарської діяльності клієнта;
  • майбутнього розташування, реєстрації чи діяльності — для потенційних угод;
  • розташування фінансової установи, яку використовує клієнт.

Для власного переліку країн (територій) Критерії називають значення, які ми маємо врахувати (п. 3 розд. III Критеріїв): держави, що здійснюють збройну агресію проти України; держави (території) з переліку офшорних зон Кабінету Міністрів; непідконтрольні Україні, тимчасово окуповані території та території у зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій; держави з «чорного» і «сірого» списків FATF; держави, визначені Європейською комісією як країни зі слабкими режимами протидії відмиванню коштів; держави з підвищеним ризиком корупції або фінансування тероризму; держави, які не співпрацюють у наданні інформації про бенефіціарне володіння.

За цими критеріями оцінюємо, зокрема, клієнтів-громадян і резидентів таких держав, юридичних осіб — їх резидентів, клієнтів, чиї кінцеві бенефіціарні власники пов'язані з такими державами, а також клієнтів, засновником чи власником яких є така держава (п. 4 розд. III Критеріїв). Для переліків країн з підвищеним ризиком корупції чи фінансування тероризму Критерії як приклад джерел називають оцінку Transparency International і Звіт про глобальний індекс тероризму Інституту економіки та миру (п. 5 розд. III Критеріїв).

Власний перелік країн — це рішення суб'єкта, яке ми закріплюємо у внутрішніх документах. Обов'язковий високий ризик за частиною п'ятою статті 7 Закону він не замінює, а доповнює.

Посилена перевірка: що саме робимо

Щодо клієнтів з високим ризиком ми зобов'язані здійснювати посилені заходи належної перевірки (ч. 1 ст. 12 Закону). Це заходи, пропорційні виявленим ризикам, зокрема збільшення частоти та обсягу моніторингу ділових відносин і збір додаткової інформації (п. 49 ч. 1 ст. 1 Закону).

Для суб'єктів, яких наглядає Мінфін, Положення № 282 дає перелік можливих заходів, з якого ми обираємо пропорційні ризику (п. 4 розд. XIV Положення № 282). Для географічного ризику особливо доречні: з'ясування причин і обставин використання клієнтом складної структури власності та/або реєстрації в певній державі (юрисдикції); з'ясування джерел статків і джерел коштів клієнта чи його кінцевого бенефіціарного власника; детальніша інформація про мету й характер ділових відносин, зокрема якщо клієнт — нерезидент; дозвіл керівника на встановлення (підтримання) ділових відносин. Види заходів і обсяг додаткової інформації суб'єкт визначає самостійно (п. 7 розд. XIV Положення № 282).

Для адвокатів, нотаріусів і юристів, яких наглядає Мін'юст, Положення № 3201/5 називає подібний набір: витребування додаткової інформації щодо клієнта, його керівників, кінцевих бенефіціарних власників і власників істотної участі, з'ясування причин і обставин використання складної структури власності та/або реєстрації в певній державі (юрисдикції), детальніша інформація про мету ділових відносин, зокрема якщо клієнт — нерезидент, збільшення частоти й обсягу моніторингу (п. 24 розд. VI Положення № 3201/5).

Високий ризик — не підстава для відмови

Відмова від ділових відносин обов'язкова у випадках, перелічених у частині першій статті 15 Закону, зокрема у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику. Неприйнятно високий ризик встановлюють, зокрема, коли ми не можемо виконати обов'язки, визначені Законом, або мінімізувати виявлені ризики (ч. 6 ст. 7 Закону). Сам по собі високий ризик через державу, з якою пов'язаний клієнт, такою підставою не є.

Положення № 282 прямо застерігає від необґрунтованого де-рискінгу — відмови клієнтам з метою уникнути ризиків, а не управляти ними (п. 4 розд. III Положення № 282). Докладніше про підстави відмови — у статті «Відмова від ділових відносин: коли вона обов'язкова, а коли ні».

Не плутаймо з пороговими операціями

Зв'язок учасника операції з державою-агресором або з державою, що не виконує рекомендації міжнародних організацій, згадується в Законі ще й як ознака порогової фінансової операції (ч. 1 ст. 20 Закону). Але положення про виявлення, реєстрацію та зберігання інформації про порогові операції на спеціально визначених суб'єктів не поширюються (ч. 2 ст. 10 Закону), крім тих, хто проводить лотереї та азартні ігри.

Для нас географічний зв'язок клієнта — це питання рівня ризику і посиленої перевірки, а не порогового повідомлення. Чому так, ми пояснювали в статті «Порогові фінансові операції: межі обов'язку спеціально визначених суб'єктів».

Що фіксуємо у справі клієнта

Закон вимагає документувати результати оцінки ризиків і підтримувати ризик-профіль клієнта в актуальному стані так, щоб ми могли продемонструвати своє розуміння ризиків (ч. 2 ст. 7 Закону). Положення № 282 додає: рівень ризику визначаємо і документуємо до встановлення ділових відносин, а зміну рівня фіксуємо окремо (п. 6 розд. III); проведення посилених заходів і прийняте рішення документуємо так, щоб показати їх належне здійснення та обґрунтованість, і зберігаємо у справі клієнта (п. 10 розд. XIV). Для суб'єктів, яких наглядає Мін'юст, результати оцінки (переоцінки) ризику відображаються в анкеті (іншому документі) клієнта, за потреби — з датою встановлення чи зміни ризику (п. 16 розд. VII Положення № 3201/5).

На практиці у справі клієнта з географічним ризиком варто мати:

  • який саме зв'язок з державою виявлено: громадянство, проживання, реєстрація, кінцевий бенефіціарний власник, засновник, джерело коштів чи фінансова установа;
  • дату перевірки і джерело: оприлюднений перелік держав (юрисдикцій) на вебсайті спеціально уповноваженого органу, перелік офшорних зон, власний перелік країн з наших внутрішніх документів;
  • встановлений рівень ризику і норму чи критерій, на підставі якого його встановлено;
  • які посилені заходи обрано, що отримано від клієнта і що знайдено самостійно;
  • рішення щодо ділових відносин, хто його погодив, і дату наступного перегляду ризику.

Перевіряючий оцінює не те, що ми знали, а те, що можемо показати.

Резюме

Географічний ризик у Законі № 361-IX — не ярлик, а послідовність обов'язків. Якщо клієнт пов'язаний з державою з оприлюдненого переліку, з офшорною зоною чи з державою-агресором у випадках, названих у частині п'ятій статті 7, ризик має бути високим, а перевірка — посиленою. Інші географічні зв'язки ми оцінюємо за власними критеріями, побудованими на Критеріях № 465. Відмова — лише за підставами статті 15 Закону. Усе, що ми з'ясували і вирішили, має залишитися у справі клієнта.

Як перевірити власні документи

Відмічайте виконане — позначки зберігаються лише у вашому браузері.

Словник термінів у статті (4)
СПФМ — суб'єкт первинного фінансового моніторингу
Особа, на яку Закон покладає обов'язки з фінансового моніторингу: банки, інші фінансові установи, а також спеціально визначені суб'єкти — аудитори, бухгалтери, податкові консультанти, юристи, адвокати, посередники у сфері нерухомості та інші.
Належна перевірка
Сукупність заходів щодо клієнта: ідентифікація і верифікація, встановлення кінцевого бенефіціарного власника, мети і характеру ділових відносин, оцінка ризику, моніторинг ділових відносин і актуалізація даних.
Ділові відносини
Відносини між суб'єктом первинного фінансового моніторингу і клієнтом, пов'язані з наданням послуг, що виникають на підставі договору або іншим чином.
Порогова фінансова операція
Фінансова операція, сума якої дорівнює встановленому Законом порогу або перевищує його. Серед спеціально визначених суб'єктів виявляти такі операції зобов'язані лише окремі категорії.

Джерела: Закон України № 361-IX (ред. від 23.10.2026): п. 49 ч. 1 ст. 1, ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 7, ч. 2 ст. 10, ч. 18 ст. 11, ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 15, ч. 9 ст. 18, ч. 1 ст. 20; Критерії ризиків, затверджені наказом Мінфіну № 465, п. 2 розд. I, пп. 2–5 розд. III; Положення № 282 (Мінфін), пп. 4, 5, 6 розд. III, пп. 4, 7, 10 розд. XIV; Положення № 3201/5 (Мін'юст), п. 24 розд. VI, пп. 10, 16 розд. VII. Тексти — zakon.rada.gov.ua.

Читайте також